Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

«Харківський санаторний навчально-виховний комплекс № 1»

Харківської обласної ради

 

 

Розвиток музичних здібностей

дітей дошкільного віку

 засобами українського фольклору

 

Методичний посібник

 

 

 

 

 

                                                     Харків 2018

 

Рекомендовано методичною радою комунального закладу

«Харківський санаторний навчально-виховний комплекс № 1»

Харківської обласної ради

Протокол № ________________ від _____________ р.

 

 

 

 

 

Автор-упорядник:

Жмакін Олександр Іванович, музичний керівник комунального закладу «Харківський санаторний навчально-виховний комплекс № 1» Харківської обласної ради, спеціаліст першої категорії.

 

 

Методичний посібник. Розвиток музичних здібностей дітей дошкільного віку засобами українського фольклору. - 2018. – 42 с.

 

 

Анотація. Запропонований матеріал розкриває роль та значення українського фольклору для розвитку музичних здібностей дітей та у становленні їх національної свідомості. Рекомендовано для використання музичними керівниками на музичних заняттях та у гуртковій роботі з метою розвитку музичних здібностей дітей.

 

 

 

 

Зміст

Вступ                                                                                                                      4

 

Розділ І. Роль та значення українського фольклору у розвитку

музичних здібностей дітей та у становленні їх національної свідомості.      5                      

1. Фольклор та зародження української фольклористики                              5

2. Жанри і види музичного фольклору                                                             8

3. Значення народної пісні у вихованні дітей                                                 16

Розділ ІІ. Вплив дитячого музичного фольклору на розвиток

музичних здібностей, емоційно-образного мислення,

формування дитячого музичного сприйняття та становлення

індивідуального музично-художнього смаку дітей дошкільного

віку.                                                                                                                       19

Висновки                                                                                                               22

Література                                                                                                             24

Додатки                                                                                                                 25

 

  

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Розвиток музичних здібностей та формування національної свідомості слід починаєти ще в дошкільному віці. 

   Музичний розвиток має великий вплив не тільки на музичні здібності, але й на загальний розвиток дитини, на формування емоційної сфери, на вдосконалення мислення, естетичний розвиток. Тільки розвиваючи емоції, смаки, інтереси дитини, можна долучити її до музичної культури та закласти її основи. Дошкільний вік дуже важливий для подальшого оволодіння музичною культурою. Якщо в процесі музичної діяльності буде сформовано музично-естетичну свідомість, то це не пройде безслідно для подальшого розвитку дитини, її загального духовного становлення.

    Звичайно виховання і музичний розвиток дітей відбувається за допомогою і завдяки великій спадщині людства у сфері музики та культури загалом. Музична спадщина дуже багатогранна і складається з різних видів та жанрів музики. І звичайно виховання і розвиток дітей проводиться на прикладах як і народної дитячої музики, так і класичної і сучасної дитячої музики. Але саме народна музика посідає особливе місце у вихованні і розвитку підростаючого покоління. Бо саме народна музика та фольклор в цілому закладає зерна національної свідомості, тобто належності до свого народу з усім багатством традицій та культури загалом. Крім того, саме народна музика і є тим самим первинним, чистим і природнім джерелом, з якого беруть початок всі види музики. Так кожен композитор-класик, кожен сучасний композитор професіонал  з дитинства надихався музикою саме свого народу, і саме музику свого народу клав у осноку своєї творчості. Тому можна без перебільшення сказати, що вся існуюча музика – вона теж народна, бо і в найдовершеніших класичних творах звучить саме вона, але пропущена крізь призму генію талановитих композиторів.

   Дитячий фольклор має виразну освітню й виховну спрямованість і доступну для дитячого віку легкість сприйняття. Його тематика відповідає інтересам, запитам і смакам дітей різного віку, йому властива багата вигадка, легка, цікава й доступна форма. Весела й сумна, бадьора і лагідна, жартівлива та героїчна музика, поєднання музичного матеріалу зі словом, елементами гри – все це притаманне дитячому фольклору. Тому безумовно, музично-фольклорне середовище є важливим фактором зростання творчого потенціалу, засобом для духовного та інтелектуального формування дітей, ефективного та якісного загально-розумового розвитку особистості.

 

Розділ І. Роль та значення українського фольклору у розвитку музичних здібностей дітей та у становленні їх національної свідомості.

 

1.1 Фольклор та зародження української фольклористики

   Термін  «фольклор» (з англійської -  народна мудрість, народні знання)  набув поширення і використовується в педагогіці з другої половини XIX ст. Термін «фольклор» починає вживатися водночас з такими термінами, як «народна творчість», «народна пісенність», «народна поезія», «народна словесність», «народна поетична творчість» та ін. Усі вони близькі за змістом, але мають свої особливості. Термін «народна творчість» має ширше значення, ніж «народне мистецтво», оскільки охоплює усі види творчої діяльності людини -  естетичну, соціально-політичну і навіть виробничо-побутову. Найбільш вживаним у світовій практиці є термін «фольклор», який міцно увійшов у науку і був сприйнятий також самими носіями усної народної творчості. Але в нашій науці він зазнав деякого коригування. Одне із найбільш влучних трактувань, дав відомий учений В. Гусєв: терміном «фольклор» позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд народу і нерозривно пов'язана з їхнім життям та побутом.

   Існує декілька трактувань про поняття дитячий фольклор. Так Г. Виноградов, один  із кращих знавців української народної педагогіки, вважав, що до дитячого фольклору включають лише ті твори, які виконують самі діти. Інші ж дослідники народної творчості (О. Капіца, Е. Литвин) дотримуються того погляду, що «під дитячим фольклором ми розуміємо як творчість дорослих для дітей, так і дитячу традиційну творчість» (збірник «Русский фольклор», кн. IV).

Але найбільш повне і  вдале визначення дитячого фольклору дає В. Анікін. Він розподіляє народну творчість для дітей на три групи:

1. Твори, які поступово перейшли від дорослих до дітей, наприклад казки про тварин, деякі обрядові пісні, загадки, прислів’я та ін. Ці твори раніше побутували серед дорослих, а згодом стали дитячими.

2. Різні види фольклору, створені дорослими для дітей: колискові пісні, пестушки, утішки, небилиці, казки.

3. Власне дитячий фольклор, тобто творчість самих дітей, наприклад лічилки, жарти, дражнилки тощо. Ці твори вигадують і виконують самі діти без втручання дорослих.

   Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняємо у фольклорі і твори в міру того як з віком збагачується життєвий досвід дитини та її знання, ускладнюється і форма та зміст фольклорних творів.

   Так, дітям-немовлятам співають колискові й розважальні пісні (пестушки, утішки, небилиці тощо). Дітям ясельного віку доступні для сприйняття і виконання коротенькі пісеньки про тварин, на побутові теми. Діти старшого дошкільного віку можуть виконувати різноманітні дитячі пісні, знають загадки, деякі прислів’я, слухають казки різних видів і самі розповідають, під час гри в дитячому колективі користуються лічилками, а іноді й дражнилками, в яких можуть жартувати, або виражають незадоволення поведінкою когось із товаришів. 

   В усі часи найвизначніші композитори, поети і прозаїки використовували кращі зразки фольклору в своїх творах, збирали, вивчали та обробляли народні музично-поетичні перлини.

   А початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані в 1827 і 1834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драгоманов і Г. А. Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Стороженко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський — це лише найвідоміші із збирачів фольклору дев'ятнадцятого сторіччя. А їх же були десятки, а може й сотні... Ще у першій половині дев'ятнадцятого сторіччя у Харківському університеті В. Н. Каразін, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п'ятдесяті роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію "Про збір, приведення до ладу, приготовления до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності" й "Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо". Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики — її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи "Про долю й споріднених з нею істот", "Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення" (1867 p.), "Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки" (1877 p.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки "Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким" (1880 р). Він — автор монографій "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860 р.), "Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань"-(1865 p.), "Пояснення малоруських і споріднених народних пісень" (т. 1, 1883 p., і т. 2, 1887 p.).

Щедро використовують фольклорні традиції і сучасні композитори  та виконавці. Адже музична творчість – це невичерпне джерело мелодійності та співучості українського народу.

 

               

 

1. Жанри і види музичного фольклору

  Дитячий фольклор має  різне походження і джерела. Його жанри виникали в різні історичні періоди розвитку народу. Деякі з них ведуть початок від народних обрядів та вірувань, сягають корінням у глиб віків. Безліч пісеньок, прозивалок, лічилок мають виразні ознаки дитячої творчості – безпосередність, емоційність, потяг до гри словами й звуками, таємничості й загадковості. Дитячий фольклор існує як значуща частина загальнонаціональної народної творчості, відображає динаміку її життя і розмаїття форм.

   Пісенний дитячий фольклор багатогранний і складається з багатьох жанрів, а саме: колискові, пестушки, утішки, небилиці, календарний фольклор, пісні-ігри, жартівливі пісні, лічилки й дражнилки, побутові, про тварин і рослини та ін.

           

   Витоки колискових пісень губляться у глибині віків. Спостереження над їх змістом, формою (в тому числі й музичною) дозволяють помітити спільність колисанок із замовляннями – явищем, породженим особливостями світосприймання наших далеких предків.

   Колискові пісні в цілому не розраховані на стороннього слухача. Мати звертається лише до дитини, виражає у пісні свою ніжність, турботу, переживання. Це створює широкий простір для імпровізацій, основою яких є певна кількість традиційно усталених сюжетів, мотивів.

Українським колисковим пісням властива тематична й сюжетна різноманітність, барвистість образів і думок. Серед них – твори про саму дитину, її сон, годування тощо. Ось приклад чи не найвідомішої колискової пісні, яку до речі дуже полюбляють діти:

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

“Де будемо ночувати?

Де будемо ночувати,

Довгу нічку коротати?”

“Там – хатинка теплесенька,

Там будемо ночувати,

Мабуть саме з колискової пісні походить музичність всієї української нації, яку неодноразово підкреслювали в своїх спостереженнях дослідники.

    Для дітей, які починають розуміти прості, пов’язані з найближчим оточенням, поняття, колискові пісні стають не просто приємним набором мелодійних звуків, а цікаві вже своїм змістом, потішними ситуаціями, в які потрапляють “герої” пісень: “Пішла киця по водицю”, “Котику сіренький, котику біленький”, “Малесенький котку, не роби нам шкодку”, “Киця Мура, де ти була, я гукала, ти не чула”, “Ой на кота воркота, на дитину дрімота”, “Ой ти, коте, не гуди”, “А! А! А ну, коте, люлечки!”.

 Як вбачається з наведених прикладів, кіт – головний персонаж більшості дитячих колискових. У малого слухача його дії мусять викликати цілком визначене ставлення – осуду чи схвалення:

КОТИКУ БІЛЕНЬКИЙ. Записано у липні 2005 року від онуків Анни Яківни Михальчук, 1921 р.н., м. Косів Івано-Франківської області:

Котику біленький,

Котику сіренький,

Іди до нас ночувати,

Нам дитятко забавляти.  А-а-а!

   Водночас малюки отримують перші уявлення про “що таке добре, що таке погано”, можна чи не можна так робити. Зображувальні факти, що стосуються звичок та властивостей кота, сприяють розвитку дитячої уяви, що також вливає на формування музично-слухових уявлень дитини, а отже формуванню музичних здібностей.

    Спілкування дорослих з малятами за допомогою художнього слова не обмежується колисковими піснями. Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки під ритмічне погойдування колиски. Їй потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала жвавість, бадьорість, радісний настрій. І одним з видів такого спілкування стали забавлянки (утішки) – коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій.

Зв'язок текстів і рухів інколи випливає із самого змісту забавлянок, але частіше визначається традицією виконання. Ці забави пристосовані до різного віку маляти. Є такі, що призначаються немовляті, яке ще лежить, інші – коли воно вже тримає голівку, сидить, ще інші вимагають бодай мінімального розуміння змісту.

   Забавлянки, супроводжувані рухами, не лише розважали дитину, тішили її своєю милозвучністю, а й розвивали її мову. І саме з характером дитячого мовлення, з тим, що діяльність дитини у ранній період відбувається за допомогою дорослого, пов'язане часте використання в забавлянках діалогу.

   Особливо численними й різноманітними є забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на нозі. На Центральній Україні та Лівобережжі вони називаються «чукикалки» (або «гуцикалки») від початкових слів багатьох з них – різноманітних поєднань звукосполучень «чук», «чуки», «гуци». Інші звукопоєднання («гоп», «а-та-та» тощо) також надають пісенькам чіткого, енергійного ритму, який є характерною ознакою «чукикалок». Часом і сам зміст пісеньок відтворює рух (наприклад: «Їде, їде пан, пан, на конику сам, сам»).

   Заклички й примовки пов'язані з вірою давньої людини в магічну силу слова. Розвиваючись, народ поступово втрачав цю віру, одначе рудименти таких уявлень лишалися жити серед дітей.

   Заклички до дощу, сонця, хмар пов'язані із землеробською працею наших далеких предків. У далекому минулому вони, вірогідно, супроводжувалися й певними магічними діями, невиразні відгомони яких можна помітити у деяких текстах. Безперечно, заклички змінилися від тих прадавніх часів, але лишилася їхня суть – прохання, щоб пішов чи припинився дощ, вийшло сонце чи розійшлися хмари. Тривале життя цього жанру серед дітей викликало й появу зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх мотивів. 

   Участь дітей в календарних святах та обрядах, які в основі своїй пов'язані з практичною трудовою діяльністю народу, мали неабияке значення для виховання в них зацікавленості справами свого середовища, розуміння значущості землеробської праці, залежності від неї, від її результатів усього життя людини. Адресовані колядки та щедрівки, як правило, господарям дому, найчастіше родичам – дядькові, тітці, не обмежувалися зиченням здоров'я, гаразду в господарстві тощо. Побажання ці часто гіперболізовані, що пов'язано з властивою цьому жанру в цілому тенденцією до ідеалізації зображуваного. В той же час у них виявилася і притаманна самим дітям схильність до перебільшень.    

 

        

 

          У багатьох дитячих колядках та щедрівках величання (на відміну від колядок та щедрівок, виконуваних дорослими) має жартівливий відтінок, а в залежності від стосунків з господарями, їх ставлення до щедрувальників часом ставало ще й колючим та насмішкуватим.

   Втративши первинну магічну функцію, трансформувавши окремі елементи обрядової поезії, дитячі календарні твори набули рис розважальності, водночас вони зберегли і мотиви, пов'язані з господарчою діяльністю народу.

 З усіх жанрів дитячого фольклору чи не найбільш «дитячим» є прозивалки. У цій своєрідній формі самовираження яскраво виявилися особливості дитячої естетики, безпосередність дитячої реакції в момент сварки чи суперечки на слова образи, жести, гримаси, а то й дії. Прозивалки будуються в основному двома шляхами – як твердження і як звертання. Щоб дошкулити висміюваному, йому приписуються недоладні, безглузді, принизливі дії. З рядів цих пісеньок постає страшенний ненажера, безмежний боягуз або хвалько, хтось неохайний, невмілий, неповороткий тощо.  Прозивалки мають чітку ритмічну будову, чітке римування. Рима, як правило, буває точною або наближається до такої. Усе це створює значну інтонаційну багатоманітність жанру, його насиченість цікавими звукосполученнями і свідчить в цілому про формування в дитячій свідомості певних естетичних вимог.

Дитячому фольклору відомі й пародії. Фольклорна пародія відрізняється від літературної тим, що пародіюється не зміст твору, а використовуються лише його форма, певні стабільні ознаки. У традиційному репертуарі дітей існувала значна група пародій на церковні молитви.

Дітям завжди подобалися й скоромовки. Переймаючи від старших, вони легко їх запам'ятовували і залюбки розважалися ними. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту (часом римованого або ритмізованого), викликаному відповідним розташуванням звуків. Для дітей така розвага має і виразне практичне значення – допомагає формуванню мовного апарату дитини, привчає до складних поєднань звуків.

   У житті дитини гра як основний і найбільш доступний для дитини вид діяльності в певному віці і як важливий засіб духовного й фізичного виховання завжди займала і займає значне місце.

Ігри, зародившись у прадавні часи, розвиваючись, вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Але водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження.

Колись ігри побутували і серед дорослих, деякі з них становили елемент обрядів. Ще у XIX ст. чимало з них побутувало як серед дітей, так і серед дорослої молоді.

 

Будь-яка гра – чи то рухлива, чи з елементами драматизації – дає поштовх фантазії й творчій уяві, але мистецьке, художнє начало більшою мірою властиве, безперечно, іграм драматичним.

Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною весняного календарного обряду і які ще до сьогодні подекуди виконуються саме навесні. Це ігри з темою землеробської праці, в яких і в слові, і в пластиці рухів відтворюється сівба, зростання, збирання, обробка різних рослин. Пісні у хороводних іграх прості, легкі для запам'ятовування. Виконуються вони, як правило, усіма учасниками, що стають колом, а вміст пісні передає відповідними рухами той, хто перебуває всередині кола.

Природний інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі. Це і хороводні драматичні ігри, і драматичні ігри, де дія, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом і створюють певний сюжет. Ці ігри часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого й слабшого: квочка захищає курчат від шуліки, гусенята й козенята стають здобиччю вовка тощо. Участь у такій грі виховувала в дітях почуття єдності, співчуття до слабшого, давала їм деякі відомості про звички й повадки тварин.

Особливо багато серед традиційних народних ігор, суто спортивних, у яких драматизація поєднується із змагальними моментами – біганням навздогін, наввипередки, пошуком, прориванням кола, а в деяких іграх використовують і спортивні знаряддя – палиці, кулі, м'ячі, камінці, кісточки. Є чимало варіантів гри на вгадування схованої речі.

Чимало з таких ігор супроводжуються своєрідними поетичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення — сигналізують про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються, тощо. В кожному випадку вони збагачують і розцвічують гру.

У багатьох музично-поетичних творах дитячого репертуару більш чи менш яскраво виявлений відтінок гри. Гра словом, інтонацією – основний художній прийом звуконаслідувань, зміст яких – уподібнення до голосів та інтонацій навколишнього світу. В українському фольклорі зустрічаємо наслідування звуків дзвона, співу жайворонка, солов'я, жовтобрюха, виття вовка, але чи не найпоширенішою розвагою такого роду було наслідування кумкання жаб.

Важливим моментом дитячої гри є справедливий розподіл ролей серед учасників. У дітей для цього існують різні способи. Але найпоширенішим способом розподілу ролей у грі є лічилки.

 

Чимало лічилок, що складаються із, здавалося б, цілком зрозумілих слів, не мають ясного змісту. Але це не заважає їх популярності у дітей, які люблять деяку загадковість і яких приваблюють яскраві, незвичайні співзвуччя.

Дитячий фольклор, як невід'ємна частина практичної педагогіки народу, протягом століть формував естетичні смаки дитини, становлячи морально-етичну основу розвитку особистості. В традиції народного виховання його твори сприяли фізичному і моральному здоров'ю дитини, розвитку її розумових здібностей, підготовці до суспільно-корисної діяльності. Художнє слово, водночас із живими спостереженнями, збагачувало знання про навколишній світ, вчило доброти й співчуття, допомагало самоствердженню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Значення народної пісні у вихованні дітей

 

   Народні пісні доцільно використовувати у вихованні дітей завдяки їх красі, художній довершеності і простоті. Дитячі пісеньки, ігри, пісні-казки відіграють вирішальну морально-виховну роль у майбутньому житті дитини. Особлива мова дитячого музичного фольклору несе в собі багатий світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини, відбиває моральні ідеали, народну мудрість і є духовною пам’яттю культури народу. Варто завжди пам’ятати, що раннє й дошкільне дитинство – це той період, коли формується емоційний та розумовий розвиток, мовленнєва та музична інтонаційна лексика дитини.

В минулому у вихованні дітей велику роль відігравала народна педагогіка, в якій на одному з перших місць було прищеплення любові до всього прекрасного. З раннього віку у сім’ях заохочували дітей до співу, музики, танців. Виховання і навчання базувалось на пісенному жанрі дитячого фольклору – утішках, пестушках, забавляннях, колискових, жартівливих піснях, колядках, щедрівках, веснянках, – на якому формувалися естетичні смаки дитини, проходило морально-етичне становлення та розвиток особистості.

   Основу значної частини дитячого репертуару складають пісні, побудовані на двох-трьох звуках, що в межах інтервалу терції чи кварти. Близькі дитячому сприйманню пісні, побудовані на кількох звуках, у цьому розумінні мають велике значення, оскільки дітям не потрібно тримати в пам'яті розгалужену мелодію і складний текст. Вони охоче виконують ці пісні, отримуючи не лише емоційне задоволення – у них виховується почуття метро-ритму. Дитячі пісні, як правило, мають чітку ритмічну організацію. Мелодичне наголошення збігається з мовними наголосами й римуванням вірша. Ритмічна організація визначається як акцентами, так і більшими тривалостями. На перших етапах, працюючи над метро ритмічними вправами, слід орієнтуватися на ритміку слова. І тут на допомогу вчителю прийдуть дитячі заклички, лічилки, дражнили й скоромовки.

          

   Виховне значення мають також і жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати. Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвитку дитячої творчості.Більшість жартівливих пісень – забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей. Завдяки наведеним особливостям забавлянки сприяють розвитку в дітей відчуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

   Хоча колискові пісні, потішки й забавлянки у первісному розумінні використовуються для немовлят, однак їх використання на музичних заняттях в дошкільних навчальних закладах має велике значення, по-перше, для актуалізації перших дитячих вражень, по-друге, для активізації власної діяльності дітей хоча й на елементарному, але водночас яскравому інтонаційно-образному матеріалі.

Спостереження показують, що для дітей молодшого шкільного віку примарними є звуки ре – мі першої октави. Це, напевно, пов’язано з українською фонетикою й особливостями народної манери співу. Врахування народних традицій, особливостей дитячого народного репертуару  сприяє розвитку ладового відчуття, співацькому вихованню, розвитку вокально-інтонаційних навичок. Переважна більшість фольклорних дитячих пісень починається із І або ІІІ ступенів. Така звукова організація викристалізувалась впродовж багатьох століть. Напрошується думка, що виховання ладового чуття доцільно починати не зі співу звуків у співвідношенні V–ІІІ (як пропонує сучасна методика), а зі співвідношення І – ІІІ, або ІІІ – І ступені мажорного ладу (що характерно для народних дитячих пісень).

   Колискові пісні мають неабияке педагогічне значення. З перших днів дитина слухає мелодію, що сприяє розвитку її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу в неї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не лише слухає голос матері (батька чи бабусі), а й бачить її обличчя, посмішку. Колискові пісні приваблюють своєю простотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю, на їхній основі можна виховати любов до тварин, птахів, естетичне ставлення до природи, що може вплинути на виховання доброти й чуйності. Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання. Крім того, пісні цього жанру, мабуть, більше, ніж інші, можуть бути використані в побуті: дитина проспівує їх, заколисуючи молодшого братика чи сестричку.

   Великого значення набувають у вихованні підростаючого покоління звичаї, обряди, ритуали, пісні, свята, які, як складові традицій, виконують роль універсального регулятора поведінки людей, проявів їх емоційно-вольової сфери. Вони виконують роль важливих чинників впливу на формування морально-естетичних смаків, органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, музичні інструменти, народну пісню, національну хореографію, моральні норми, заповіді,заклинання тощо. Саме завдяки цим складовим традицій найбільш активно сприймається етнічне середовище, національний характер, сім'я, рідна домівка. Особливість їхнього виховного впливу полягає і в тому, що вони підсилюються виробленням відповідних сталих рефлексів, які формують стереотипну педагогічно доцільну поведінку. Усі вони служать засобами збереження і передачі від покоління до покоління національного народного досвіду, зміцнення порядку, певних норм і правил життя, регламентації та контролю поведінки дітей.

 

 

 

Розділ ІІ. Вплив дитячого музичного фольклору на розвиток музичних здібностей, емоційно-образного мислення, формування дитячого музичного сприйняття та становлення індивідуального музично-художнього смаку дітей дошкільного віку.                                                                                                                       

   Український дитячий музичний фольклор є фундаментом для природнього загального музично-естетичного розвитку й становлення музичної культури дошкільнят, комплексного формування й поступового розвитку спеціальних музичних здібностей, таких як: музичний слух, відчуття метроритму, ладове чуття, музична пам’ять, тощо, і  відтворення цих здібностей у музичній творчості.

               

   За допомогою дитячого музичного фольклору діти  можуть більш швидко запам’ятовувати і репродукувати побудову та зміст музичного твору. Спочатку – веселих пісеньок-пестушок та колискових пісень. Згодом – різноманітних жартівливих ігор, скоромовок, загадок, лічилок, небилиць, пісень-казок, дитячих ігор-пісень, якими дорослі постійно супроводжують будь-які моменти повсякденного життя маленької дитини, з використанням ритмічних рухів, торохтілок, дитячих музичних іграшок та музичних інструментів, що надовго запам’ятовуються, надають малюку різні музичні враження, розвивають музичні здібності.

   Тому на музичних заняттях я приділяю велику увагу саме фольклорному матеріалу в усіх видах музичної діяльності. Це і слухання музики, і розспівки, і співи, танці, гра на дитячих музичних інструментах, ігрова та театралізована діяльність.

                       

Діти із захопленням та достатньою легкістю сприймають та відтворюють цікавий та різноманітний за змістом фольклорний матеріал відповідний їхньому віку. Сприймання дитячого фольклорного музичного матеріалу перш за все так само природнє, як і читання або слухання казок. Крім того, фольклорні єлементи так чи інакше використовуються практично у всіх святах та розвагах, бо в більшості вони теж побудовані на казці, або в будь якому випадку мають казкові єлементи та казкових героїв.

Як засіб інтелектуального зростання, український дитячий музичний фольклор має дивовижну здібність розвивати творчий підхід та виховувати творчу фантазію малюків. А музично-творчі завдання, які є активним засобом стимулювання музично-творчої діяльності, найбільш повно розкривають творчі можливості дошкільнят, допомагають дітям самореалізуватись у музичній діяльності.                                                                                                                               

   Відомо, що дитячий фольклор, по своїй суті, ігровий, а гра для дитини – це її життя, тому, коли йдеться про “дитячий музичний фольклор”, майже завжди розуміється “дитячий музично-ігровий (або пісенно-ігровий) фольклор”.

 

Результатом досвіду можна вважати:

• Зацікавленість дітей українською народною піснею;

• Обізнаність з народними піснями, таночками, іграми;

• Збагачення їх знань щодо українських обрядів;

• Знайомство з культурою українського народу;

• Ознайомлення дітей з традиційними українськими символами;

• Усвідомлення себе представниками українського народу,       наявність гордості за це, самоповаги до себе як українців;

• Розвиток музичних здібностей дітей;

• Розкриття і розвиток індивідуальних творчих здібностей;

• Формування мовленнєвої компетентності дітей.

 

 

 

Висновок

 

   Дитячий музичний фольклор має великий вплив на розвиток музичних здібностей, формування дитячого музичного сприйняття, розвиток образного мислення  та емоційної сфери, становлення індивідуального музично-художнього смаку дітей дошкільного віку. Тому на своїх заняттях я намагаюся впроваджувати виховання та навчання дітей на народних традиціях, національному дитячому музичному фольклорі.

   Завдяки своїй простоті та образності дитячий музичний фольклор легко та емоційно сприймається дітьми, при цьому їхня увага без напруження може зосереджуватися на конкретному наочному, словесному чи музичному образі. Спочатку звукова інформація викликає у малюка почуття здивування, а потім – задоволення, радості, бажання її запам’ятати. Чим простішим буде носій музичної інформації, тим він має більшу наповненість і універсальність. Прості елементи легше поєднуються в нові смислові комбінації, що приводить до формування у дітей знань, умінь, навичок. У процесі організації навчання дітей дошкільного віку значну роль відіграє постійна підтримка дитячої уваги, оптимальний режим зміни видів музичної діяльності, активізація пошукової діяльності малят, в ході якої відбувається розвиток образного мислення, формування музичних нахилів, здібностей, природної та музичної пам’яті. Музична пам’ять, зберігаючи і накопичуючи музичний матеріал, впливає на формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку, розвиває інтелект, сприяє музичному, творчому і загальному розвиткові дошкільнят.

   Безумовно, український дитячий музичний фольклор є важливим фактором зростання загального музично-естетичного потенціалу, засобом ефективного та якісного загально-розумового розвитку дітей, чинником духовного та інтелектуального становлення особистості. Починаючи з утішок, пестушок, забавлянь, колискових, мимовільно, позасвідомо проходить музичне виховання дітей з самого раннього віку. У процесі музично-ігрової діяльності, створюються умови для природного розвитку музичних здібностей, які стають важливим фактором впливу на виховання загальної і пізнавальної активності дітей, їх образно-асоціативного мислення, уяви, здібностей до інтерпретації, потреби до самореалізації. Емоційна сфера малюків поповнюється новими враженнями, розширюється певне коло їхніх уявлень про навколишній світ, накопичується життєвий досвід, збільшується словниковий запас, розвивається мова, з’являється бажання виказувати свої погляди та брати участь у виконавській (музичній) діяльності.

  І нарешті, для повноцінного музичного розвитку дошкільнят, звичайно використовуються всі види музичної діяльності: слухання музики, спів, танці, музично-ритмічні рухи, ігри, гра на дитячих музичних інструментах. І український дитячий музичний фольклор містить в собі повноцінний і багатий матеріал для всіх цих видів музичної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Бех, І.Д. Виховання особистості. У 2-х книгах: Кн. 1. Особистісно орієнтовний підхід: теоретико-технологічні засади. К.: Либідь, 2003.

2. Верховинець, В.М. Весняночка – 5-те видання. К.: Музична Україна, 1989.

3. Духовний розвиток особистості засобами мистецтва: Навчально-    методичний посібник / Автор і упорядник С.Т.Репетій. – Біла Церква, 2005. – 399 с.

4. Мациевский И.Л. Народная инструментальная музика как феномен       традиционной культуры: Автореф. дис. …д-ра искусств 17.00.02./КДК им. П.И.Чайковского/ И.Л.Мациевский. – К., 1990. –    47с.

5. Мицик, В.Ф. Свята сонячного циклу. Серія 6 «Світ культури». К.: Товариство «Знання» України, 1991.

6. Назанкийский Е.В. Звуковой мир музики / Е.В.Назанкийский. – М.:    Музыка, 1988. – 254с.

7. Науменко, Т.І. Музичне виховання дошкільників засобами   українського фольклору. К.: Віпол. 1996.

8. Садовенко, С. Розвиток музичних здібностей засобами українського  фольклору. Навчально-методичний посібник. К.: Бібліотека   «Шкільного світу», 2008.

9. Смоляк О.С. Український дитячий музичний фольклор: підручник-  хрестоматія для викладачів та учнів. Вип. 1. – Тернопіль: Лілея, 1998. –   80с.

10. Сокол А.В. Теория музыкальной артикуляции: Монография /  А.В.Сокол. – Одесса: ОКФА, 1995. – 208с.

11. Рогозіна В.В. Особливості використання творчих форм роботи на  уроках музики у початкових класах. / В.В.Рогозіна // Художня освіта і проблеми виховання молоді: Збірник наукових статей. - К.: ІЗМН, 1997 – С. 93-101.

 

Додатки

 

Додаток № 1

Українські національні народні ігри

 

Гра «А ми просо сіяли»

Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група співає, друга відповідає.

І    А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід ладо, сіяли, сіяли.

II    А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо, витопчем, витопчем.

І    А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой дід ладо, витоптать, витоптать?

II    А ми коней випустим, випустим,
Ой дід ладо, випустим, випустим.
 
І    А ми коней виловим, виловим,
Ой дід ладо, виловим, виловим.

II    А чи же вам виловить, виловить?
Ой дід ладо, виловить, виловить?

І    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

II    А ми повід викупим, викупим,
Ой дід ладо, викупим, викупим,

І     А чим же вам викупить, викупить?
Ой дід ладо, викупить, викупить?

II    А нам треба дівчинку, дівчинку, (або: хлопчика, хлопчика)
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку.

І     А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку?

II    А нам треба Галочку, Галочку,
Ой дід ладо, Галочку, Галочку.

І     А в нас Галя дурочка, дурочка,
Ой дід ладо, дурочка, дурочка.

II    А ми її виучим, виучим,
Ой дід ладо, виучим, виучим.

І     А чим же вам виучить, виучить?
Ой дід ладо, виучить, виучить?

II    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

І     До нашого гурту прибуло, прибуло,
Ой дід ладо, прибуло, прибуло.

II    Від нашого гурту відбуло,
відбуло, Ой дід ладо, відбуло, відбуло.

І     А в нашому гурті скачуть, скачуть,
Ой дід ладо, скачуть, скачуть.

II    А в нашому гурті плачуть, плачуть,
Ой дід ладо, плачуть, плачуть.

Гра «Іваночку, покинь схованочку»

Мета: Розвивати спритність, швидкість.

Хід гри:

Діти стають у коло. Обирається Іванко. Іванко сідає навприсядки і зажмурює очі. Діти йдуть по колу гуртом і промовляють:

Іваночку, Іваночку, 
Покинь свою схованочку. 
Раз, два, три - кого схочеш, 
То злови.

Діти розбігаються, Іванко їх ловить.

 

Гра «Галя по садочку ходила..»

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це - «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова:

Галя по садочку ходила, 
Хусточку біленьку загубила, 
Ходить по садочку, блукає, 
Хусточку біленьку шукає.

діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку.

Потім сідає на стілець. 
На слова:

Не журися, Галю - серденько, 
Ми знайшли хустинку біленьку, 
У садочку, біля малини, 
Під зеленим листом тернини.

діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:

Ти, Галю, хустину не шукай,

 Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

 

                                       Гра «Калина»                                      

Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой на горі калина, 
Під горою малина, 
Ой так, на горі калина, 
Ой так, під горою малина. 
Там зійшлася дітвора, 
Танцювати почала. 
Ой так, там зійшлася дітвора, 
Ой так, танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» обертаються вправо навколо себе.

Народна гра «Бондар»

 

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.

Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.

Словник: запитальні слова, форми звертання, дієслова (стругати, збирати, складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.

Хід гри:

Бесіда-розповідь вихователя:

- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку послухайте такий вірш:

Ким наші прадіди були,
Нам прізвища розповіли:
Хто краяв сукні - став Кравець,
Хто шив взуття, прозвали Швець.
Горшки виліплював Гончар,
Хто вікна склив, назвали Скляр,
Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.

- Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)

 - А взуття? А посуд хто робить?

- Якщо в сім'ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім'ї гончарів синів звали Гонч..., у сім'ї шевців - Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища Бондар та Бондаренко. Спочатку послухайте слова пісні:

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дощечки 
На дубові бочечки.

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Дощечки збираю,
Бочки складаю.

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку я складаю.
Обруч набиваю.

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Вистругую чопочки
Затикати дірочки.

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку вже кінчаю,
Води наливаю.
Бондарю, бондарю,
В боки візьмися ! в таночок, бондарю,
Хоч раз обкрутися.

- Що робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри: 

Дійові особи — Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки).

 Допитливі діти обступають Бондаря півколом і співають:

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бондар відповідає:
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).

Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторюють його рухи і слова.

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.

Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.

«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц,», наче затикають у бочці дірочку.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, весело вигукує: «Не тече!».

На слова останнього куплета щасливий Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

 

 

 

 

 

Додаток № 2

Українські народні пісні

 

 Українська народна пісня є унікальним явищем у світовій культурі. Вона вражає розмаїттям жанрів, стилів, глибиною змісту, незбагненною й незрівнянною за своєю красою й простотою поезії. Бо ж недарма народна пісня творилася протягом тисячоліть, а, отже, пройшла такий відбір, якого не знав жоден музичний жанр.

Через незбагненно прості й мудрі, теплі гойдання колискового ритму й маминої інтонації передаються дитині душевна рівновага, любов і довір’я до всього живого, один до одного.

 

А кота-воркота

(Колискова)

А кота-воркота,

А кота-воркота!

 

Годі тобі воркотати,

Ой, що не даєш

 

Моїй любій неньці

А всю ніченку спати.

 

Годі тобі воркотати,

Ой, що не даєш

 

Моїй любій неньці

А всю ніченку спати.

 

 

Люлі, люлі, мій синочку

 

Люлі, люлі, мій синочку,

Справлю тобі колисочку

Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде, обігріє,

Роса впаде та й скупає,

Листок впаде та й накриє.

Будуть пташки прилітати

Та й будуть співати.

Та й будуть співати,

Колисочку колихати,

Дитиночку маленечку

Будуть присипляти.

Колишися, колисонько,

Із дуба, із дуба,

Колишися в колисоньці,

Дитиночко люба.

Колишися, колисонько,

З орішка, з орішка,

Колишися в колисоньці,

Мамине потішко.

 

 

 

Ходить сон коло вікон

 

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

“Де будемо ночувати?

Де будемо ночувати,

Довгу нічку коротати?”

“Там – хатинка теплесенька,

Там будемо ночувати,

Мале дитя колисати”.

“Спи, дитинко, колишу тя.

Як ти заснеш, не лишу тя.

Спи, дитинко, вдень та й вночі,

Будеш мати сині очі.

Сині очі, біле тіло,

Щоби росло, не боліло.

Щоби росло, не боліло

Ні голівонька, ні тіло.

Щоби спало, не плакало.

Ой спи, дитя, без сповиття.

Мама прийде, повине тя.

 

 

 

Ладусі

- Ладусі, ладусі.

- А де були?

- У бабусі.

- А що їли?

- Кашку.

- А що пили?

- Бражку.

- Кашку поїли,

Бражку попили,

На голову сіли.

Шу!

 

Кую, кую чобіток

“Кую, кую чобіток,

Подай мені молоток,

Не подаси молотка,

Не підкую чобітка.

Молоток золотий,

Чобіток дорогий.

Стук! Стук! Стук!”, –

 

 

Тосі, тосі лапці

(Забава для немовлят)

Тосі, тосі лапці,

Поїдем (підемо) до бабці!

Дасть нам бабця пиріжки,

Ще й на тісто замішки,

Тосі, тосі лапці!

Або:

Тосі, тосі!

Кури в горосі,

А свині в капусті,

Не будем їх виганяти,

Щоб були тлусті!

Чук, чук

(дитяча чукикалка)

Ой, гоп, чук, чук,

Наловив Кіт щук.

Ой, чуки, чуки, чуки,

Повтікали усі щуки!

Або:

Гопа-гопа, чуки-чуки,

Наварила баба щуки.

Та не знала де подіти,

Та кинула межі діти.

Танцювали миші

Танцювали миші

По бабиній хижі,

Стало бабі за танець,

З'їли миші буханець.

 

Ой ви, миші, мишенята,

Сивенькії шкурки,

Нащо бабу зграбували,

Наче тії турки?

 

Ви ж буханчик з'їли,

Поточили крупці,

І маковки всі погризли

Бабусі-голубці.

 

Ой шануйтесь, миші, в хаті

Та сидіте тихо,

Як бабуся кота впустить,

То буде вам лихо.

 

Ой, хто, хто Миколая любить

Класичний варіант:

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколаю служить,

Тому святий Миколай,       |

На всякий час помагай,     |(x2)

Миколай!                   |

 

Ой, хто, хто к ньому прибігає,

На поміч його призиває,

Той все з горя вийде ціло, |

Охоронить душу й тіло,     |(x2)

Миколай!                   |

 

Ой, хто, хто спішить в Твої двори,

Сего Ти на землі і в морі

Все хорониш від напасти,   |

Не даєш му в гріхи впасти, |(x2)

Миколай!                   |

 

Миколай, молися за нами,

Благаєм Тебе зі сльозами.

Ми Тя будем вихваляти,     |

Ім'я Твоє величати,        |(x2)

На віки.                   |

 

Сучасний спрощений варіант:

 

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколаю служить,

Тому святий Миколай

На всякий час помагай,

Миколаю.

 

Ой, хто, хто спішить в Твої двори,

Того Ти на землі і в морі

Все хорониш від напасти,

Не даєш йому пропасти,

Миколаю.

 

Миколаю, молися за нами,

Благаєм Тебе зі сльозами.

Будем Тебе величати,

Ім'я Твоє величати,

Миколаю.

 

 

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Колядка

Добрий вечір тобі,

пане господарю!

Ра- дуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

Застеляйте столи

Та все килимами,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

Та кладіть колачі,

З ярої пшениці,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

Бо прийдуть до тебе,

Три празники в гості,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А що перший празник,

Рождество Христове,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А що другий празник,

Святого Василя,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А третій же празник,

Святе Водохрещя.

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А що перший празник,

зашле тобі втіху,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А що другий празник,

зашле тобі щастя,

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

А що третій празник,

зашле ще й здоров'я

Радуйся! Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Нова радість стала

колядка

 

Нова радість стала,

Яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна

Увесь світ засіяла.

 

Де Христос родився,

З Діви воплотився,

Як чоловік пеленами

Убого повився.

 

Ангели співають:

"Слава" восклицають,

На небесах і на землі

Мир проповідають.

 

Нова радість стала,

Що на небі хвала,

Звізда ясна над вертепом

Весь світ осіяла.

 

Пастирі з ягнятком

Перед тим дитятком

На коліна припадають,

Царя-Бога вихваляють.

 

 

Просимо Тя, Царю,

Небесний Владарю,

Даруй літа щасливії

Цього дому господарю.

 

Старий рік минає

Колядка стародавня

 

Старий Рік минає!

Старий Рік минає, Новий наступає,    |

Новий наступає!                      |  (2)

 

Пане Господарю!

Пане Господарю, Великий Владарю,     |

Великий Владарю!                     |  (2)

 

Дайте нам з Полиці,

Дайте нам з Полиці із Медом Пшениці, |

Із Медом Пшениці!                    |  (2)

 

І ще щось такого,

І ще щось такого до столу святого,   |

До столу святого!                    |  (2)

 

Не дайте стояти,

Не дайте стояти, впускайте до хати,  |

Впускайте до хати!                   |  (2)

 

Старий Рік минає!

Старий Рік минає, Христос ся рождає, |

Христос ся рождає!                   |  (2)

 

Речитатив:

А я - хлопець-українець ще й козак нівроку

Прийшов вам вінчувати в день Нового року!

Новий Рік настає, Старий рік утікає,

Слава Україні! Христос ся рождає!

 

Десь тут була подоляночка

Гаївки: Танець-гра

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона впала, до землі припала,

Личка не вмивала, бо води не мала.

 

Ой встань, встань, подоляночко,

Обмий личко, яко шкляночко,

Возьмися за боки, поскачи три кроки

В горохлянім вінку, бери собі дівку,

Плини по Дунаю, бери дівку скраю.

Два півники

дитяча пісня-гра

Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

До млина ходили.

 

Цап меле, цап меле,

Коза посипає,

А маленьке цапенятко

Ківші одбирає.

 

Відміна:

Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.

 

Цап меле, цап меле,

Коза засипає,

А маленьке козенятко

На скрипочку грає.

 

Танцюй, танцюй, козуленько,

Ніженьками туп, туп,

Татусенько з матусею

Надеруть нам круп, круп.

 

А вовчик-сірячок

З лісу виглядає,

Ухопив він козенятко

Та й далі тікає.

 

Як узяв старий цапок

Новенькії віжки,

Одібрав він козенятко,

Залигав за ріжки.

 

Хоч вовчик обідрав

Цапові реберце,

Зате в тата з матусею

Радується серце.

Вийди-вийди, сонечко

 

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

 

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

 

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

 

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

Там побачих п'ять овечок

І баранчика між ними

Із ріжками золотими,

Із ріжками золотими.